В Україні медсестри тримають на собі систему охорони здоров’я — як у мирних містах, так і на фронті. Вони працюють “за двох і за трьох”, беруть на себе відповідальність за життя пацієнтів і водночас залишаються майже невидимими в системі.
До Дня медсестри Медичний Рух “Будь як Ми” поговорив з трьома жінками, які мають дуже різноманітний досвід в медицині, про їхню роботу, мотивацію і те, чому без медсестер медицина просто не існує.
“Страшно, але робота важливіша за страх”
Олександра Богданова, військова медикиня
Олександра Богданова у медицині понад два десятиліття. Каже, що вибір професії зробила ще у школі — і жодного разу про нього не пошкодувала.
З початком повномасштабної війни вона підписала контракт і повернулася у військову частину, де працювала раніше.
“Спочатку було страшно. Але я знала, куди йду — і знала людей. Це дуже допомогло зробити цей крок.”
Окрім медичної роботи, чергує разом із військовими у підрозділі протиповітряної оборони:
“Ми також стоїмо на чергуванні зі зброєю. Тут ти не тільки медик — ти військовий.”
Її робота — це не лише допомога при пораненнях. Часто доводиться працювати з психологічними станами військових:
“Дуже багато хлопців приходять з ПТСР. Їм потрібні не тільки ліки — їм потрібна підтримка, розмова.”
Олександра каже, що медсестри у війську часто виконують функції, які значно ширші за їхні формальні обов’язки:
“Медсестри працюють на межі людських можливостей. Вони забезпечують безперервність медичної допомоги. Іноді виконують і лікарські процедури.”
І додає, що професія лишається недооціненою, особливо якщо згадати про зарплати цивільних медсестер.
“Ти просто розриваєшся між пацієнтами”
Лариса Приндилас, медсестра лікарні
Лариса Приндилас працює медсестрою понад 20 років.
“Я люблю свою професію. Але найбільше не подобається зарплата.”
Сьогодні вона отримує близько 11–12 тисяч гривень. Каже, що були періоди, коли зарплата падала до 6–7 тисяч.
При цьому обсяг роботи — величезний:
“У відділенні 20 пацієнтів. Усім треба поставити крапельниці, зробити уколи. Ти просто розриваєшся між палатами.”
Через нестачу персоналу одна медсестра часто працює за двох або трьох:
“Працюєш за двох — отримуєш за одну. І це всюди так.”
Окрема частина роботи — догляд за лежачими пацієнтами, який часто лишається “невидимим”:
“Санітарок не вистачає. А це важка фізична робота — підняти, помити, перевернути. І це теж на медсестрі.”
За її словами, система поступово втрачає кадри:
“Молоді не йдуть. У нас працюють люди по 70 років. Просто немає кому працювати.”
Лариса також намагається змінювати ситуацію — говорить про права медсестер, піднімає питання колективних договорів:
“Треба говорити. Бо якщо мовчати — нічого не зміниться.”
“Я пішла туди, де це найнеобхідніше”
Тетяна Гнатів, шкільна медсестра, яка мобілізувалася
Тетяна Гнатів працювала медсестрою у школі на Львівщині. Під її опікою було близько 700 дітей.
Вона не лише надавала медичну допомогу, а й фактично виконувала роль психолога для підлітків:
“Діти часто відкривалися більше, ніж психологам. Ти бачиш, що щось не так — і намагаєшся допомогти.”
Втім, умови роботи були складними:
“Зарплата була 6–7 тисяч. Я працювала на трьох роботах, щоб мати хоча б 11.”
У березні 2026 року вона добровільно підписала контракт із ЗСУ.
“Для мене важко не використовувати свої знання там, де вони найбільш потрібні. Там, де важче — там я і маю бути.”
Вона — мама трьох дітей. Каже, рішення було непростим, але свідомим.
На фронті її робота кардинально відрізняється від шкільної:
“Більше крові, більше травм. І значно серйозніші ситуації.”
Один із найскладніших моментів — сортування поранених:
“Ти обираєш, кому допомогти першим. Ми звикли рятувати тих, хто найбільше потребує. А тут інколи інакше.”
Попри страх, вона продовжує працювати:
“Страшно. Але ти відкладаєш цей страх. Бо якщо медик розгубиться — що тоді робити іншим?”
Тетяна також наголошує на ключовій ролі медсестер:
“Медсестра — це фундамент. Вона знає все: де що лежить, як що працює. Вона забезпечує роботу лікаря.”
“Без нас система не працює”
У трьох різних історіях звучить одна і та сама думка: медсестри — це основа медицини, яку часто не помічають.
У лікарнях вони тримають систему попри кадровий дефіцит і низькі зарплати.
У школах відповідають за здоров’я сотень дітей. На фронті — рятують життя під обстрілами і приймають рішення, від яких залежить, хто виживе.
І водночас залишаються однією з найменш захищених груп у медичній системі.
Що бажають медсестри колегам на Днем медсестри
Попри втому, складні умови і війну, всі три героїні говорять про свою професію з повагою — і звертаються до колег.
Олександра Богданова:
“Хочу побажати всім медсестрам витримки, здоров’я і миру. Щоб наша робота цінувалася не лише словами.”
Лариса Приндилас:
“Бажаю, щоб нас почули. Щоб наша праця була гідно оплачена. І щоб ми не боялися говорити про свої права.”
Тетяна Гранів:
“Нехай у всіх буде сила робити свою роботу далі. І щоб ці знання колись більше не були потрібні у війні — але залишилися з нами.”