З 22 по 25 квітня 2024 року французька профспілка Solidaires провела конгрес, який відкрився виступами двох делегацій — української та палестинської.
Від України були присутні представниці Львівської обласної профспілки медичних працівників та медичного руху “Будь як Ніна” Юлія Ліпіч та Оксана Слободяна. Вони змогли звернутися до близько 400 присутніх активістів Solidaires.
Це запрошення відбулося після контактів, які підтримувалися з квітня 2022 року, через три конвої Міжнародної мережі солідарності та боротьби, обмін відео, посилання через Європейську мережу солідарності з Україною, збори солідарності, надсилання матеріалів, присутність на 5-му засіданні Міжнародна профспілкова мережа солідарності та боротьби у вересні минулого року в Сан-Паулу тощо.
Активіст Patrick Le Tréhondat для профспілкового видання Laboursolidarity переповів інформацію, яку він отримав від українських активісток.
Війна в Україні триває вже більше двох років. Медичний персонал відіграє важливу роль, особливо на передовій та у прифронтових містах. Багато учасників “Будь як Ніна” зараз перебувають у зоні бойових дій. Ризикуючи своїм життям, вони рятують військових і мирних жителів.
Ми опублікували документ про діяльність, який є у вашому розпорядженні, але сьогодні я коротко розповім про деяких наших колег, які свідомо змінили білий халат на військову форму. Їхні прямі свідчення важливі.
Альона Ляшева, соціологиня та активістка “Будь як Ніна”, не має медичної освіти, але після виснажливої та тривалої боротьби була змушена стати медсестрою під час війни. «Ситуація на передовій така, що жодна рука зайвою не буде. Я все своє доросле життя був активістом і рішення піти в армію було логічним продовженням мого шляху активіста. Якщо ми хочемо жити у справедливому суспільстві, то зараз маємо захистити його від окупантів. На мій вибір спеціальності багато в чому вплинуло спілкування з “Будь як Ніна”. Ці неймовірні жінки борються за соціальні та трудові права вдома та в армії. І не випадково в Україні біда саме з медсестрами. Бо боротьба — це турбота, захист і взаємодопомога. Завжди відчувала з ними солідарність, а зараз сама перебуваю в стадії медпрацівника, правда, на жаль, за прискореною процедурою в умовах війни», – написала нам Альона.
Марії Корольовій лише 26 років. Вона також бойова медсестра на передовій. Хоча пов’язати своє життя з медициною вона зовсім не думала, але через війну передумала. «На фронті ми розуміємо, що треба жити тут і зараз, тому що все може кардинально змінитися в одну секунду. Ми прийняли молодого хлопця з трьома ампутаціями, опіками обличчя та обох очей – нуль відсотків шансів повернути зір. До війни він був успішним молодим хлопцем із хорошими перспективами. У ці моменти ми починаємо цінувати життя, кожну хвилину. На передовій медичний персонал швидко виснажується; вони не можуть впоратися психологічно. Але нам не дозволяють зосереджуватися на особистому досвіді, особливо у воєнний час», – розповіла Марія.
Олег Горошенко ледь не загинув у зоні бойових дій. «Чотири рази на війні я думав, що зараз помру. Як не дивно, це вас не лякає. Спокійно відчуваєш: жаль, плани, життя, але без жаху. В Ірпіні нас почали обстрілювати фосфором. Я лежав і розумів, що ми всі – вісім чоловік – згоримо живцем. Це було боляче. Але нас врятував вітер, бо розніс полум’я. Я отримав поранення на харківському напрямку. Нас обстрілювала артилерія. Шрапнель влучила мені в руку. Вистрибуючи з вантажівки, мені пошкодили зв’язки коліна. Я спочатку не помітив свого поранення, побіг рятувати життя своїх товаришів. У нас було четверо загиблих і дванадцять поранених. У бойових умовах знайти поранених дуже важко. Серед загиблих я побачив живого бійця. Його прострелили в ногу. Йому наклали джгут і пов’язку, посадили в мікроавтобус і відвезли в лікарню. Через кілька годин моя поранена нога опухла, і я більше не міг ходити. Мені самому знадобилася медична допомога», – згадує Олег.
Люди в галузі охорони здоров’я — з народу героїчного. Незважаючи на низьку зарплату і важку роботу, коли почалася війна, вони не втекли від чужинців, а одягли військову форму, аби дозволити своїхм колегам продовжувати рятувати життя.
“Будь як Ніна” – організація, створена у 2019 році працівниками сфери охорони здоров’я. Такої в Україні до того часу не було. Відтоді рух захищає права медичних працівників, бореться за гідну оплату праці та хороші умови праці.
Коли проблеми не вирішуються мирним шляхом, ми організовуємо акції протесту (зараз в умовах воєнного стану вони заборонені). Головним завданням нашої організації є покращення умов праці та навчання працівників медичної галузі. Для цього ми використовуємо всі методи, які відповідають законодавству.
Назва «Медичний рух “Будь як Ніна”» походить від імені ініціаторки першої акції протесту медсестер Ніни Бондар-Козловської. Працюючи в лікарні в Києві, Ніна одного вечора вирішила розповісти про своє невдоволення умовами праці, зарплатою і ставленням начальства до медсестер. Це повідомлення – крик душі – вона опублікувала у Facebook. За ніч він набрав понад 20 тисяч переглядів. Відтоді медичні працівники об’єдналися, щоб разом захистити свої професійні права. Як і Ніна, кожен хоче перестати ігнорувати всі порушення, з якими стикається на своєму робочому місці.
Відтоді наша спільнота (Facebook) налічує 85 000 людей. Наша організація була створена без підтримки держави чи партій. Сприяємо створенню спілок по всій Україні. Ми організували перші акції протесту в кількох містах взимку 2019 року. Ми вимагали підвищити зарплату медичним працівникам, збільшити витрати на охорону здоров’я загалом і щоб наші голоси, голоси медичних працівників були почуті під час будь-якої медичної реформи в Україні. Ми повторили ці протести у 2020 та 2021 роках і досягли прогресу. Таким чином вдалося поновити на роботі незаконно звільнених медсестер і погасити заборгованість по зарплаті в кількох закладах.
Перед війною в Україні почалася неоліберальна рреформа охорони здоров’я. Відтоді багато медичних закладів закрилося, лікарні «оптимізували» та об’єднали. Це суттєво впливає на медичних працівників, які втрачають роботу. Цей процес не припинявся і під час війни. Навпаки, ситуація значно погіршилася: через бомбардування та артобстріли закрито багато медичних закладів. Втрата робочих місць, окупація території російськими військами, масштабна міграція та звільнення – не єдині проблеми, з якими ми стикаємося сьогодні. Економія місцевої влади на фінансовому забезпеченні права на здоров’я, на заробітній платі медсестер та іншого медичного персоналу призводить до зубожіння населення, права якого ми захищаємо.
Повномасштабна війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, спричинила ще більше проблем не лише для медиків, а й для всіх українців загалом. Загинули десятки тисяч людей. Мільйони людей були змушені тікати до сусідніх країн, а понад 6 мільйонів українців були переміщені всередині країни. Були зруйновані міста і села. Під прицілом ворога потрапили наші лікарні та енергетичні об’єкти.
Ми зрозуміли, що без допомоги міжнародних партнерів нам не впоратися з цією ситуацією. Тому ми домовилися з нашими німецькими партнерами з Medico International про спільний проект допомоги постраждалим від війни українцям. Завдяки цій співпраці нам вдалося тимчасово розмістити 45 сімей з маленькими дітьми та батьками-пенсіонерами. Продукти харчування та засоби гігієни отримали 452 сім’ї, які перебувають у вкрай складних життєвих обставинах. Ми також можемо надати психологічну та юридичну підтримку. Також дуже важливо надати допомогу в лікуванні. Дійсно, деякі люди втратили надію на одужання. Завдяки нашому проекту вони покращили своє здоров’я та знову можуть повноцінно працювати та жити. На жаль, цей проект завершився 31 грудня 2023 року. Тому ми активно шукаємо міжнародні організації, з якими можна було б співпрацювати та продовжувати допомагати лікарям, медсестрам та українцям загалом.
Ми чекаємо закінчення війни і всіма способами хочемо наблизитися до перемоги. Ми переконані, що нам вдасться відбудувати Україну, де права профспілок дотримуються в усіх галузях, де працівники отримуватимуть гідну зарплату та задовільні умови праці. Це буде нелегко. Але ви бачили нашу силу і нашу відданість під час війни.
