Активістки медичного руху “Будь як Ніна” взяли участь в круглому столі на тему “Жіночій досвід в організації профспілок”.
Захід був організований львівським осередком “Соціального Руху”, пише Трудова Галичина.
Голова руху Оксана Слободяна розповіла, як активістки змушують звернути на себе увагу міністра економіки, який відмовляється повірити, що рівень зарплат медсестер такий низький. Рухівці збирали по всій країні відомості про зарплату і, зрештою, їм вдалося добитися підвищення зарплат медсестер до адекватного рівня. Але на цьому медичний рух не спиняється – “Будь як Ніна” починають створювати профспілки медперсоналу по всій країні. Сьогодні ці профспілки надають юридичну підтримку медикам, яких звільняють або яким затримують зарплату, проводять семінари, надають психологічну підтримку працівникам і працівницям у скрутних ситуаціях. “Будь Як Ніна” прагнуть показати медпрацівницям, лікарям і керівництву лікарень, що насправді вони знаходяться на одній стороні: на стороні пацієнтів.
“Ніхто не відреагує на скарги якщо ти стукаєш у двері один. Але якщо вас прийде десятеро, їм доведеться задуматися”, – наголошує Оксана Слободяна.
Своєю чергою Лілія Васильєва — кранівниця і фактична лідерка Профспілки Кранівників Львівщини, розповіла, що потрапила до профспілки в перші дні її заснування. Як кранівниця (машиністка баштового крану) Лілія працює на висоті десятків метрів і несе відповідальність не тільки за своєчасне надання будівельних матеріалів на висоту, але й за життя і здоров’я інших будівельників. Через таку специфіку роботи кранівників відносно мало, але вони стикаються з чималою кількістю проблем, як от: недотримання працедавцями вимог техніки безпеки на будмайданчику; брак кваліфікованих спеціалістів і низька якість професійно-технічної освіти; відсутність доплат за шкідливі умови праці, які часто призводять до професійних хвороб; повне ігнорування владою скарг та пропозицій робочих; застаріла техніка і відсутність регулярних перевірок; низькі заробітні плати. Але завдяки профспілці останні 6 років кранівники Львівщини вперто борються за поліпшення умов своєї праці: стабільно добиваються підвищення заробітної плати, надають юридичну допомогу у випадках порушення трудових прав, а також підтримують один одну не словом, а ділом. На питання про те, як змінилося її життя після вступу до профспілки, Лілія відповідає:
“Я просто знайшла нову сім’ю, і я не спинюся, допоки усі мої діти не будуть у безпеці”.
Катерина Грицева — активістка незалежної студентської профспілки “Пряма Дія”. Почала займатися активізмом ще до того, як вступила до профспілки, коли навчалась у Харківській державній академії дизайну і мистецтв. Проживала у гуртожитку з 500 іншими студентами, де на всіх був один душ у підвалі, де ніколи не було гарячої води, зі зламаними вікнами і тарганами. Завдяки тиску на адміністрацію академії, Катерині вдалося добитися ремонту гуртожитка. Згодом дівчина знайшла старих активістів “Прямої Дії”, яка на той час перебувала у неактивному стані, і з початку повномасштабного вторгнення почала шукати однодумців та підіймати профспілку з руїн. Зараз “Пряма Дія” має гнучку децентралізовану структуру і налічує кілька десятків проактивних хлопців і дівчат по всій Україні. Студенти-активісти добиваються покращення умов в гуртожитках, організовують кампанії проти реформ, покликаних комерціалізувати освіту, а також збирають багатотисячні акції протесту проти закриття і злиття університетів. Зрештою, їх мета — не допустити перетворення вищої освіти на комерційну послугу, яка доступна лише привілейованій частині населення. Один з лозунгів “Прямої Дії” звучить так: “Знання — не товар, університет — не базар”.
Організатор_ки та учасни_ці заходу підкреслили, що добитися від начальства підвищення заробітної платні, захистити свої трудові права і подолати гендерні стереотипи — все це можливо, якщо робітники об’єднають свої зусилля і побудують дієву профспілкову організацію.