Роботодавець зобов’язаний організовувати професійне навчання та підвищення кваліфікації працівників. Таку норму встановлюють частини четверта та восьма пункту 1 статті 4 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI (далі — Закон № 4312).
Є дві форми професійного навчання працівників — неформальна та формальна. До неформальної форми навчання належить будь-яке професійне навчання за згодою працівника та на підставі наказу й коштів роботодавця (п. 7. ст. 6 Закону № 4312).
Формальна форма навчання охоплює первинну професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, стажування та спеціалізацію. Таке навчання відбувається на договірних умовах у вищих навчальних закладах або безпосередньо у роботодавця.
За результатами формального професійного навчання працівник отримує документ про освіту встановленого законодавством зразка (п. 6 ст. 6 Закону № 4312).
Щодо оплати професійного навчання працівника — норми різні. Так, стаття 15 Закону № 4312 регламентує, що оплачувати професійний розвиток працівника може роботодавець або сам працівник за власні кошти, якщо він має таке бажання.
Натомість пункт 5 Положення про постійно діючі курси підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, затвердженого наказом МОЗ від 07.09.1993 № 198 (далі — Наказ № 198), визначає, що навчання молодших спеціалістів та інша діяльність курсів відбувається як за державними замовленнями, так і на договірній основі з міністерствами, відомствами, підприємствами, закладами, організаціями, юридичними та фізичними особами.
То коли курси підвищення кваліфікації працівника оплачує роботодавець, а коли — держава?
Хто оплачує післядипломну освіту медичного працівника
Післядипломна освіта працівника, тобто оплата послуг із підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах регіонального та/або державного замовлення, відбувається за рахунок держави (ст. 89 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI). Подібну норму регламентує й пункт 7 Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2018 № 302 (далі — Положення № 302). Зокрема, документ визначає, що безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я здійснюється за рахунок бюджетних коштів:
- відповідно до Реєстру медичних працівників та Реєстру медичних спеціалістів, затверджених постановою КМУ «Деякі питання електронної системи охорони здоров’я» від 25.04.2018 № 411 (далі— Постанова № 411);
- у порядку, затвердженому МОЗ, з урахуванням принципу індивідуального виділення фіксованої суми коштів на безперервний професійний розвиток окремого лікаря.
Як бачимо, нормативно-правовий акт визначає розподіл коштів на навчання лише для лікарів. То чи поширюється дія пункту 3 на молодших спеціалістів з медичною освітою, якщо враховувати, що Постанова № 411 не містить дефініцій «медичний працівник» та «медичний спеціаліст»? Щоб відповісти на це запитання, проаналізуймо норми Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом МОЗ від 23.11.2007 № 742 (далі — Положення № 742).
Частина третя пункту 1.3 Положення № 742 регламентує, що атестуватися мають право особи без відповідної освіти, але яких МОЗ допустив до роботи на посадах молодших спеціалістів з медичною освітою (середніх медичних працівників). Оскільки молодші спеціалісти і є медичними працівниками, то норми пункту 3 щодо фінансування з держбюджету діють на них так само, як і на лікарів.
Як формують держзамовлення на підготовку медичного фахівця
У який спосіб уряд формує державне замовлення на підготовку, перепідготовку працівників або підвищення їх кваліфікації, регламентує Порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, затверджений постановою КМУ від 15.04.2013 № 306 (далі — Порядок № 306).
Мінекономіки подає проєкт рішення про затвердження державного замовлення, який містить:
- перелік державних замовників;
- обсяги фінансування державного замовлення;
- обсяги прийому та випуску фахівців на курси підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на плановий рік;
- прогнозні загальні обсяги натуральних показників державного замовлення на два бюджетні періоди, що настають за плановим роком, за освітньо-кваліфікаційними рівнями, науковими ступенями (п. 14 Порядку № 306).
На підставі проєкту Мінекономіки державний замовник укладає з вищими навчальними закладами контракти, що визначають економічні та правові зобов’язання обох сторін (п. 3 ст. 3 Закону України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20.11.2012 № 5499-VI).
Сума видатків та місць формується на підставі планів-заявок, які Головне управління учбових закладів, кадрів і науки МОЗ щороку затверджує до 15 травня (п. 2.3 Наказу № 198).
Отже, законодавець надає молодшим спеціалістам право проходити курси підвищення кваліфікації за рахунок бюджетних коштів, адже створює державне замовлення та оформлює контракт із вищими навчальними закладами на конкурсній основі. Це дає змогу надавати путівки медичним працівникам у розмірі державного замовлення навіть попри те, що держава досі не реалізувала гарантовану пунктом 7 Положення № 302 систему фінансування лікарів і молодших спеціалістів.