У Державній установі «Головний медичний клінічний центр МВС України» в Києві за останні декілька років звільнилось більше сотні медиків.
Причиною цього за словами медиків, з яким вдалося поговорити в медичному рухом “Будь як ми”, є тиск та мобінг зі сторони нового начальника установи Івана Яворського. При цьому звільнення проходили з порушенням норм закону, тож декілька лікарів у правовому полі борються за свої права.
Так, за словами Олени Голубенко, підполковника міліції у відставці, лікарки вищої категорії, яка очолювала відділення терапевтичного профілю більше 20 років, її підштовхували до звільнення, постійно переводячи на інші посади, скорочуючи зарплату до рівня мінімальної та змушуючи підписувати строкові договори.
Одним з найгостріших епізодів виявився випадок, коли Олена сама опинилась на лікарняному ліжку в госпіталі через високий тиск. Однак керівник наказав її виписати, бо вважав, що вона ніби-то “ховається”. Тож лікування Олена закінчувала амбулаторно. Зрештою лікарка звільнилась, але продовжує виборювати права.
“Я мала посаду заступника начальника госпіталю з діагностики. Якось так сталося, що вона стала не лікарською посадою. Лікар має 7 додаткових днів відпустки. Я звернулася до начальника, кажу, що це неправильно, бо я займаюся саме лікарською роботою, якщо я не лікар, як я можу керувати діагностичною службою? Мені не відповіли. Тож було зроблено запит в Міністерство охорони здоров ‘я чи є ця посада за реєстром медичних посад лікарською. І ми отримали відповідь, що так, це лікарська посада. Як ви розумієте, це було не випадково зроблено, а спеціально, аби хоч якось вкусити”, — каже лікарка.
Оскільки керівник відмовив їй у компенсації відпускних вона готує позов до суду.
Інший лікар вищої категорії, кандидат наук Володимир Якимець, який вимушено залишив госпіталь, також не готовий миритися з ситуацією. Він наразі подав в суд через незаконне звільнення. Володимир очолював Центр превентивної медицини ДУ ГМКЦ МВС України, керував санстанціями, які мають контролювати епідеміологічну ситуацію, харчування та якість води, що є особливо важливо для військових в умовах війни. Однак керівництво назвало його роботу незадовільною, не маючи можливості та компетенції її оцінити.
“Мені дали одну догану, потім другу догану (на третій раз відповідно до законодавства має бути звільнення, – ред.). Я з цим не погодився і подав на оскарження. Тим часом начальство побачило, що вони мене незаконно звільнили, бо пропустили терміни. Тому вони мене швидко поновили, не дочекавшись рішення суду. І на другий день звільнили, сказавши, що я під скорочення попав”, – каже лікар, підкреслюючи, що вся процедура примусового звільнення відбулась вкрай незграбно.
Проте справжнє занепокоєння у лікарів викликає те, що наразі з важкопораненими працюють лікарі без належного досвіду.
“У нас десятки керівників, хороших працівників з досвідом просто позвільняли… Приводять хлопців після інтернатури, у яких рік стажу. І вони оперують пацієнтів зі складними пораненнями, — каже Володимир.
За словами іншого лікаря вищої категорії Андрія Харченка, полковник міліції у відставці, оперуючого уролога, який займав посаду заступника начальника госпіталя з хірургії протягом 16 років, новий керівник наголошував, що треба дати дорогу молодим. Тож Андрієві, якому виповнилось 60 років, запропонували лише короткостроковий контракт, від якого лікар відмовився та виріши піти. Але він підкреслює, що звільняли не тільки “ветеранів”, але й молодих лікарів, які не проявляли достатньої лояльності.
“Це ж не тільки мене звільнили. Звільнили травматолога, нейрохірурга, кардіолога, всю гінекологію й урологію, начальника терапії”, — згадує він.
Також лікарі кажуть, що на базі госпіталю наразі працює приватний медичний заклад. При цьому військові, які лікуються у госпіталі після поранення на фронті, перебувають у гірших умовах, аніж пацієнти, які отримують допомогу на платній основі.
“Близько 150 людей було за два роки звільнено. Є такі відділення, де не залишилося ні лікарів, ні медсестер, ні санітарок. Основна функція тепер – заробляння грошей, а не лікування поранених хлопців, — каже Володимир, — У нас організували приватну клініку на базі державного військового госпіталю. У першу чергу оперуються приватні пацієнти. А військові чекають по тижнях, лежать у палатах по п’ять, по шість чоловік. Без ремонтів, без туалетів в палатах. А в приватному відділенні – суперсучасне обладнання”.
Медичний рух направив запит до госпіталю МВС з питанням про те скільки приватних пацієнтів обслуговує лікарня наразі та чи вплинуло це на якість медичного обслуговування в цілому, який є показники смертності серед пацієнтів. Відповідь наразі ми не отримали.
Більшість медиків, які стикнулися з мобінгом зі сторони директора, звільнилися за власним бажанням. Проте виходом з даної ситуації могли б бути колективні дії та створення незалежної профспілки. Володимир, який вже має досвід боротьби за свої права в суді, запевняє, що саме колективні дії можуть уберегти від подальших звільнень.
“Наодинці всіх переклацають, як горішки. Один мовчить, другий боїться, третій іде сам. А вони по черзі нас вибивають. Тому я йду до суду, говорю публічно. Бо хтось має це зупинити”, — наголошує лікар.
Олена Голубенко теж підкреслює, що вирішила публічно говорити про порушення в лікарні.
“Мені болить, тому що я 30 років ходила день в день в цей медичний заклад. Я бачила, як він зростав, як мінявся. Як дружно і дуже приємно було працювати. Була атмосфера взаємодопомоги. Це дуже важливо, тоді й наші результати хороші,” – підкреслює лікарка.
Медичний рух нагадує, що у разі коли у медзакладі немає профспілки або ж вона не виконує свої функції по захисту працівників, медики можуть створити власну незалежну профспілку. Для цього не потрібна згода ані керівника, ані діючої профспілки. Для створення осередку достатньо трьох людей. Головна перевага у цьому — імунітет від звільнення. Члени виборного органу профспілки не можуть бути звільнені без її згоди. Також вона має право вимагати від власника звільнити керівника за порушення трудового права — наразі активістки руху “Будь як ми” домагаються звільнення головного лікаря в місті Деражня на Хмельниччині.