Правове регулювання права на відпочинок медичних працівників в умовах воєнного стану в Україні має свої особливості. З однієї сторони, у деяких випадках право на відпустку можуть обмежити, з іншої — досі діє ряд пільг, наприклад, додаткова відпустка для медиків, що працюють в шкідливих умовах чи з додатковим навантаженням. Окремо широкі права щодо відпусток збереглись за медиками з тубдиспансерів.
Які права відпустку медиків може обмежити роботодавець
Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання порядку надання та використання відпусток, а також інших питань» № 3494-IX від 22.11.2023 р. (далі – ЗУ), який набув чинності з 24.12.2023 р., було врегульовано новий порядок і підстави надання відпусток.
Цей нормативно-правовий акт закріпив саме порядок надання відпусток без збереження заробітної плати, і по суті розширив права роботодавця не лише щодо узгодження умов надання права на відпочинок – відпусток, щодо встановлення і перенесення вихідних днів.
Також розширено норми трудового законодавства такими новелами: у період воєнного стану найманому працівникові можуть надаватися всі врегульовані види відпусток (за винятком відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) додатково до основної щорічної відпустки на розсуд роботодавця та без збереження заробітної плати. Час перебування в аналогічних видах відпустках не буде зараховуватись до страхового стажу. У випадку, коли працівник до дня опублікування ЗУ використав відпустку без збереження заробітної плати у зв’язку з сімейними обставинами або на час карантину в поточному робочому періоді, тривалість щорічної основної відпустки за цей період не зменшуватиметься. Однак, якщо в поточному робочому році є дні відпустки без збереження заробітної плати, оформлені з 24.12.2023 р., кількість днів щорічної основної відпустки, на яку має право працівник, розраховуватимуть відповідно до встановлених норм.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX в редакції 24.12.2023 р. тлумачить, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік (ст. 12). У випадку, якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати (ст. 12). Зазначимо, що ці положення, як і деякі інші норми стосовно регулювання відпусток на період дії воєнного стану, стали підставою звернення Уповноваженого з прав людини до Конституційного Суду України через їх ймовірну невідповідність Основному Закону. В інтересах медиків, щоб КСУ визнав ці обмеження прав неконституційними.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Відзначимо, що в Україні діє Перелік секторів критичної інфраструктури, що затверджений постановою КМУ від 09.10.2020 № 1109. У пункті 6 переліку зазначено сектор охорони здоров’я. Норми ч. сьомої ст. 79, ч. п’ятої ст. 80 КЗпП України та ч. п’ятої ст. 11, ч. другої ст. 12 Закону України «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються (ст. 12). У разі звільнення найманого працівника, в тому числі, медичного працівника, у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Частина третя ст. 12 в редакції Закону № 3494-IX регламентує, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. першою ст. 26 ЗУ «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки».
Також важливою новелою воєнного часу є питання виплати «оздоровчих». Відповідно до згаданого закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на час воєнного стану роботодавці можуть в односторонньому порядку зупинити дію окремих положень колективного договору, який регулює ці виплати.
Які пільги щодо відпусток медиків лишаються чинними
Щорічна додаткова відпустка медичним працівникам надається зважаючи на високе емоційне навантаження, нічні чергування, підвищений ризик захворіти від інфікованих пацієнтів тощо.
За особливий характер праці (Список № 1 професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці), а також за підвищене нервово-емоційне та інтелектуальне навантаження (Список № 2) медичні працівники з цих списків, крім основної щорічної відпустки, мають право на щорічну додаткову відпустку за роботу за таких умов.
Максимальна тривалість додаткової відпустки медичних працівників складає 35 календарних днів (статті 7, 8 Закону про відпустки), а конкретна тривалість визначається у змісті колективного договору.
Додаткова відпустка, відповідно до чинного законодавства, передбачається для медичних працівників із ненормованим робочим днем. Тривалість такої відпустки – до 7 календарних днів. Список посад медичних працівників з ненормованим робочим днем також має бути зазначений у колективному договорі.
Медичні працівники, відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» № 2801-XII в редакції від 19.04.2024 р., пункту «н» ст. 77, мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 3 календарні дні за безперервну роботу понад 3 роки, зокрема:
- лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій;
- лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики – сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, – медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги – за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках).
При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм (ст.77).
Окремо варто виділити Закон «Про подолання туберкульозу в Україні», відповідно до якого працівники, зайняті в таких медичних закладах, мають право на допомогу для оздоровлення у розмірі посадового окладу при наданні щорічної відпустки, а також на щорічну матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Вони також мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. За кожний рік роботи після досягнення трирічного стажу надається додатково один календарний день щорічної оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
У разі виникнення професійного захворювання працівникам регіональних фтизіопульмонологічних центрів надається право на:
- першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством;
- щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.
Також варто зазанчити, що всі медичні працівники мають право на соціальні відпустки відповідно до положень КЗпП України, зокрема: на оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів, і 56 (або 70 у разі ускладнених пологів або народження двох або більше дітей) календарних днів після пологів (ст. 179 КЗпП України).
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Надається за заявою працівника (ст. 181 КЗпП України).
Відпустка у зв’язку з усиновленням тривалістю 56 календарних днів з дня усиновлення (ст. 182 КЗпП України ).
Медичні працівники можуть скористуватися правом на неоплачувану відпустку за сімейними обставинами або з інших причин. Тривалість такої відпустки не може перевищувати 15 календарних днів на рік (ст. 84 КЗпП України). Відповідно до нових положень ЗУ № 3494-IX, умови надання неоплачуваної відпустки були суттєво змінені.
Отже, зміни до трудового законодавства, що регулює право на відпочинок медичних працівників – відпустки, мають значний вплив на умови праці такої категорії працівників. Відсутність чітких роз’яснень щодо застосування нових норм може створити труднощі для роботодавців та працівників.
Попри всі обмеження працівники повинні добиватися якомога повнішої реалізації права на відпочинок, оскільки без цього розраховувати на продуктивну працю в умовах підвищеного навантаження неможливо. Пам’ятайте, що стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок, а на період дії правового режиму воєнного стану відповідне право в Указі Президента обмежено не було. Це додає підвищену легітимність вимогам працівників і працівниць, що стосуються відпочинку. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (статті 79, 247 КЗпП України). Тому профспілкові органи повинні долучатися до вироблення таких графіків та суворо слідкувати за їх дотриманням. Якщо роботодавець відмовляє у наданні будь-якого виду відпусток у відповідь на подану заяву підлеглих, то він повинен мотивувати письмово свою відмову з посиланням на реальну виробничу необхідність. І тим більше недопустимою буде вибірковість у цьому питанні, коли за однакових умов декому з медичного персоналу така відпустка надається, а декому – ні. У разі будь-яких зловживань з боку роботодавця інформуйте органи Держпраці та консультуйтеся з юристами