Медичні працівники в умовах повномасштабної війни виконують критично важливу функцію по захисту здоров’я українського народу. Ефективна політика у сфері охорони здоров’я неможлива без забезпечення гідних умов праці для медичного персоналу і, зокрема, медичних сестер, праця яких тривалий час недооцінюється.
Статтею 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) гарантується право на справедливу винагороду. Вона включає право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм та їхнім сім’ям достатній життєвий рівень. З метою приведення зарплат медиків до гідного рівня Кабінетом Міністрів України було ухвалено постанову від 12.01.2022 р. № 2 (далі — Постанова № 2), яка визначила на 2022 рік мінімальний розмір оплати праці медсестер у 13 500 грн. Рік потому було схвалено постанову КМУ «Деякі питання оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я» від 13.01.2023 р. № 28 (далі — Постанова № 28), яка закріплювала ті ж розміри оплати, але з істотними винятками.
Зокрема, в державних та комунальних заклади охорони здоров’я, які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці встановлюється в межах фонду оплати праці на рівні не менше:
– 20000 гривень — для осіб, які займають лікарські посади у закладах охорони здоров’я (крім лікарів-інтернів), посади фармацевтів у заклади охорони здоров’я (крім фармацевтів-інтернів), посади професіоналів у галузі охорони здоров’я заклади охорони здоров’я та посади професіоналів з вищою немедичною освітою у сфері охорони здоров’я;
– 13500 гривень — для осіб, які обіймають посади у закладах охорони здоров’я, віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців (крім лікарів-інтернів та фармацевтів-інтернів).
«Наші медики, які майже пів року мужньо тримають свій медичний фронт, мають бути забезпечені гідною заробітною платою», – такими словами очільники Міністерства охорони здоров’я України торік аргументували цінність праці медиків.
Влада відзвітувала про те, що підвищені розміри зарплат застосовуватимуться і в 2023 році. Проте покращення заторкнуло далеко не всіх, хто лікує: наприклад, медсестри в освітніх закладах надалі отримують значно нижче анонсованих сум. До того ж небезпечні новації Постанови № 28 дозволяють обійти норми про оплату праці, урізавши зарплати до мінімального рівня. Не можна виключати та примусу медсестер до переходу на неповну ставку, що набуло в деяких закладах масового характеру. Окрім того, є ризик невиплати запроваджених доплат для медиків у прифронтовій зоні через широкий розсуд керівництва закладів. З метою реального підвищення добробуту медсестер як основної ланки медичного персоналу необхідно закріпити такі гарантії:
1. Розширити сферу дії Постанови від 13.01.2023 № 28.
Вказаний законодавчий акт не поширюється на юридичні особи, які не є закладами охорони здоров’я, навіть якщо у них працюють медичні працівники. Поза сферою дії Постанови № 28 залишилися медичні працівники дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, пансіонатів для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку, закладів соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади тощо. Питання зрівняння умов оплати праці для деяких із зазначених груп працівників (зокрема, для медиків закладів освіти) торік піднімалося на рівні Уряду, проте так і не було вирішене.
Праця медичних сестер в цих закладах є нелегкою і важливою. Завдяки їх роботі забезпечується турбота про здоров’я пересічних громадян і зменшується навантаження на заклади охорони здоров’я. Тому ці працюючі заслуговують не гірших умов оплати праці. Це відповідає нормі ст. 24 Конституції України про те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Незабезпечення однакових умов винагороди для осіб, які знаходяться у порівнянному становищі, являтиме собою безпідставне розрізнення, тобто дискримінацію. Неприпустимо підтримувати штучні перешкоди, які позбавляють права на гідний життєвий рівень тих, хто рятує життя.
Згідно статті 1(b) Конвенції Міжнародної організації праці про дискримінацію в галузі праці та занять № 111, дискримінація — це будь-яке розрізнення, недопущення або перевага, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять. Держави повинні скасовувати будь-які законодавчі положення, що не збігаються з політикою рівних можливостей.
Тому з метою утвердження рівності просимо змінити підпункт 1 пункту 1 Постанови № 28, поширивши її дію також на медичних сестер у:
– закладах освіти;
– установах, що надають соціальні та медико-соціальні послуги, зокрема із забезпеченням проживання (включаючи геріатричні заклади для літніх людей та людей з інвалідністю, стаціонарні відділення для тимчасового або постійного проживання при установі соціального захисту населення в громаді/області, територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальних служб, а також психоневрологічні пансіонати);
– закладах інституційного догляду та виховання дітей (включаючи навчальні заклади інтернатного типу, дитячі будинки-інтернати, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, центри реабілітації дітей з інвалідністю).
2. Заборонити безконтрольно зменшувати зарплати.
Згідно п. «ж» ч. 1 ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичні і фармацевтичні працівники мають право на оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров’я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати.
Зміст Постанови № 2 узгоджувався із зазначеною нормою. Однак норми Постанови № 28 засвідчили відхід від взятих на себе державою зобов’язань. Відповідно до пп. 3 — 4 пункту 1 Постанови № 28 передбачено, що державні та комунальні заклади охорони здоров’я, в яких витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць перевищують 85% отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків, можуть встановити мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації в межах наявного фонду оплати праці, але у розмірі не менше ніж визначена законом мінімальна заробітна плата (6700 грн). Таким чином, при прийнятті нового законодавчого акту було звужено зміст та обсяг чинних прав і свобод. За своєю суттю нові норми порушують загальне правило статті 97 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) про заборону роботодавцю в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.
Працівники не мають ефективних засобів захисту проти урізання розміру винагороди. По-перше, роботодавці не повинні надавати фінансові докази того, що витрати на оплату праці перевищили певні порогові значення. У лікарнях відсутня “відкрита бухгалтерія”, яка би дозволяла в онлайн-режимі щоденно спостерігати за даними про надходження і витрати медичних закладів. По-друге, Міністерство економіки України у своєму роз’ясненні вважає, що при встановленні посадового окладу у розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата, не відбувається зміна істотних умов праці. З цього слідує, що працівників навіть не повинні ознайомити під підпис з наказом про зміну істотних умов праці згідно ст. 32 КЗпП України, а відтак і оскаржити такий наказ вони не зможуть.
З метою забезпечення правової визначеності та впорядкованості умов оплати праці необхідно виключити з тексту Постанови № 28 норми підпунктів 3 і 4 пункту 1, які передбачають можливість роботодавця встановити односторонньому рівні мінімальний розмір оплати праці нижче рівня, визначеного підпунктом 1 пункту 1 цієї Постанови.
3. Захистити працюючих від переведення на неповну ставку.
Практика застосування законодавчих актів, які встановлюють гарантований розмір оплати праці, виявила проблему переведення працівників на неповний робочий час. Непоодинокими є випадки, коли проблему нестачі бюджетних коштів головні лікарі вирішують за рахунок персоналу. Практична цінність Постанови № 28 незначна в умовах, коли керівник може примусити підлеглих перейти на неповну ставку з пропорційним зменшенням винагороди. Через обмеження прав профспілок і повноважень інспекторів праці, на жаль, така практика існує.
Після набуття чинності ще Постановою № 2 медики масово скаржились примушування медичних працівників до написання заяв про запровадження неповного робочого часу, що визнавали органи Держпраці у 2022 році (подекуди обсяг обов’язків залишався той самий). Окрім того, деяких працівників переводять на неповні ставки з ініціативи роботодавців.
До збереження такої практики керівництво медичних закладів заохочують норми Постанови № 28, в яких йдеться про пропорційну оплату праці у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня. У МОЗ переведення медиків на пів ставки з метою економії коштів не раз називали неприпустимим, але заклики до роботодавців утримуватися від зловживання правом не принесли очікуваного результату. Відтак, для вирішення цієї проблеми потрібні дієві запобіжники.
Зокрема, необхідно з метою унеможливлення примусу працівників до переходу на неповний робочий час обмежити в Постанові № 28 кількість працівників, які можуть одночасно працювати на таких умовах. Пропонуємо внести зміни до підпункту 2 пункту 1 Постанови № 28, додавши речення наступного змісту: “Кількість працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу в одному закладі охорони здоров’я, не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей заклад охорони здоров’я”.
Перевищення вказаного порогового показника має розцінюватися як «порушення інших вимог законодавства про працю» у розумінні абз. 10 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
4. Усунути суб’єктивізм при визначенні кола працівників, що отримують «прифронтові» доплати.
12.05.2023 Кабмін ухвалив Постанову № 482 про внесення змін до Постанови № 28, тим самим зобов’язавши підвищити заробітну плату медикам на прифронтових територіях та в зоні активних бойових дій. Однак, як зазначено у підпункті 5 пункту 1 Постанови № 28, умовою виплати медичним працівникам підвищеного мінімального розміру оплати праці є затвердження надавачем медичних послуг переліку працівників, які безпосередньо виконують свої обов’язки та надають спеціалізовану і екстрену медичну допомогу за місцем надання медичних послуг, яке розташоване на території можливих чи активних бойових дій. Така норма може посилити тенденції до всевладдя роботодавців на місцях, адже наділяють їх новим механізмом впливу на підлеглих. Це не узгоджується з дотриманням принципів соціального діалогу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями у колективному договорі. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ч. 2 ст. 97 КЗпП України).
Отже, з метою узгодження змісту Постанови № 28 з базовими вимогами КЗпП України необхідно викласти підпункт 5 пункту 1 Постанови № 28 у такій редакції:
«для реалізації вимог підпункту 1-1 цього пункту надавач медичних послуг за попереднім погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом затверджує відповідний перелік працівників, які безпосередньо виконують свої обов’язки та надають спеціалізовану і екстрену медичну допомогу за місцем надання медичних послуг, яке розташоване на території можливих чи активних бойових дій».
Це стане практичним кроком по недопущенню проявів корупції, мобінгу та свавілля у відносинах керівників медустанов прифронтових зон з медиками.
5. Захист медиків — це крок до суспільства рівних можливостей!
Внесення описаних змін призведе до реалізації задекларованої Постановою № 28 мети збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню. Це життєво необхідно в умовах надзвичайних загроз, породжених збройною агресією проти України, і слугуватиме чітким сигналом того, що держава сприяє справедливому винагородженню корисної для суспільства праці. Але зробити це треба також і тому, що це має стосунок до подолання досі нерозв’язаної проблеми низькооплачуваної жіночої праці, адже саме жінки переважають поміж середнього медичного персоналу.
Тому належне забезпечення мінімального розміру оплати праці медикам — це крок у напрямку подолання гендерної нерівності. Зокрема, Рекомендація щодо рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 90 акцентує увагу на необхідності скорочення різниці між ставками винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Прикро, але нинішнє регулювання відтворює підходи, утверджені під впливом гендерних стереотипів.
Питання щодо справедливої оплати у сфері медицини набуло ще більшої актуальності з розробкою Урядом Національної стратегії щодо подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року. За даними Мінекономіки, гендерний розрив в оплаті праці в Україні становить 18,6% порівняно з 13% в Європейському Союзі. Стратегія та План її реалізації, розрахований на період до 2030 року, покликані усунути основні причини розриву, серед яких — професійна сегрегація, включаючи стереотипи щодо гендерних ролей, особливо коли йдеться про жіночі та чоловічі професії та сімейні обов’язки. “Жінки — це більшість наших медиків, освітян, соцпрацівників”, — наголошує перша леді України Олена Зеленська. За даними станом на 2020 рік, у ланці середнього й молодшого медичного персоналу жінки в абсолютній більшості — на 152 тисячі осіб припадає майже 147 тисяч жінок. Підходи до оплати праці, спричинені сегрегацією чоловіків та жінок на різних посадах, є неприпустимими і суперечать вимогам Конвенції про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 (1951). Ігнорувати гендерний аспект низькооплачуваної праці не можна, коли частка жінок у певній професійній групі сягає 80% і вище! Тому слід негайно усунути законодавчі недоліки, які дозволяють позбавляти гідної оплати жінок, працюючих на посадах медичних сестер і зміцнюють здоров’я нації. Не слід забувати, що ефективне функціонування соціально-гуманітарної сфери потребує також гідної оплати праці персоналу в системі соціального захисту. Значення цього сектору, який залишається жіночим, в умовах війни невпинно зростає.
Отже, практика застосування Постанови № 28 вказала на низку проблем, які не дозволяють стимулювати медичних працівників до самовідданої праці, не сприяють утвердженню гендерної рівності та суперечать ідеї соціальної згуртованості. Ми вважаємо, що кошти на оплату праці медиків мають бути знайдені за рахунок впровадження деолігархізації, прогресивного оподаткування та подолання корупції. Всі ці кроки наближають перемогу і розквіт України!